Структура світогляду
(в ландшафтній парадигмі)
Добре коли цікаве і потрібне можна швидко побачити з усіх боків, з середини, відчути в цілому проекті (науковому, виробничому, учбовому, ...). Зазвичай, то вдається експертам. Освоєні ними засоби, мов красуні на подіумі, допомагають яскраво представити готові вироби. Опереджаючи думки та бажання глядача, річ подається у вдалому ракурсі, миттєво і природно «вигортається», навіть «з рукавами». От воно, усе просто, прямо перед вами: зовні, зсередини, ... Уявіть сцену коли хлопець чи дівчина, з серйозним обличчям, вигортає куртку не з середини, а зовні, та ще й через рукав, занурюючи у середину з боку манжета.
Вважаєте недоречно залучена безглузда ситуація? ...Чимось подібним, обов'язані постійно займатися люди причетні до освіти та науки. Бо «об'єкт» відділений і віддалений парадигмою від «суб'єкта». Треба миттєво проникати у фахові цілісності, крізь «рукава» предметів (навчальних). Інакше втрачається відчуття цілісності «об'єкту». Важко миттєво повертатися, міцно тримаючи саме необхідне ... Далеко не всім щастить вийти на рівень експертної легкості у поводженні з фаховими речами. Не всі викладацькі програми створюються і використовуються чудесниками. Дивує, як взагалі вдається, деяким щасливцям, зберегти проблиски природної жвавості у освітній сфері ..., хіба що наука їм не дуже заважає.
Люди з натхненням або під страхом, з подарунками чи примусом, хто як, коли як, академічно вчаться осягати «об'єкти» крізь навчальні предмети. Тобто з маля готуємося до майбутнього справжнього життя, а зараз (продовж багатьох років) «справжнє» знаходиться зовні! Із зовні, напомацки, вчиться школяр, студент, молодий науковець. Із зовні, з «гори», «таємними тропами», «захищений» науковим ступенем и посадою від аудиторії та світу, викладач змушений намагатися проводити «паству» у довгоочікуване «завтра». Де тут формується сталість відчуття висоти моментів пізнання, відчуття власної гідності, відчуття відповідальності, ...? Відчуття сталого особистого знаходження зовні, стосовно «справжнього життя» - то прямий наслідок наукової парадигми, ... та сформованої таким чином світоглядної структури. Усунення цього «наукового вкладу» у відчуження людини, здається, уможливлюється з науковім усвідомленням методологічної потреби, що подібна давно відображеній релігійною філософською думкою як жага повернення «у Едем, до Бога», де поблизу завжди є усе потрібне.
Пошуки і конструювання відповідної моделі світу не проминули ландшафт. Наочність і простота, а головне можливість перебування людини «всередині ландшафту», різноманіття поверхні та «суцільна консистенція в тілі», привабили дослідників ... (детальніше у розділі «Ландшафт»).
Для повсякдення, ландшафтна модель світу отримала досить простий вигляд, а користуватися нею набагато легше ніж тригонометрією. Пам'ятаєте, до наявних частин трикутника, при вирішенні практичної задачі, додається відоме, а обчисливши маємо рішення. З ландшафтною моделлю, особисте відчуття цілісності світу допомагає плідно жити ... , та долати прогалини, у конкретному місці ландшафту, вдячного за таке ставлення... «Тригонометричний» приклад можна розглядати і використовувати як окремий випадок вживання ландшафтної моделі. Так саме можна ставитися і до будь-якої попередньої моделі (до будь-якого знання). Отримане нове оновлює світ, оновлюється і світоглядна «структура». Тобто ландшафтна модель є мінімальною базовою формою, здатною охоплювати світ у різних його місцях, в динаміці життя особи. Вживання моделі, при особистому наповненні базової форми змістом, робить її втілення унікальним. Цивілізаційне, у походженні моделі, не віддаляє людину, а навпаки сприяє доланню відчуження. З цим цивілізація мовби починає «розуміти що таке любов» і менш «відособлюється», менш відштовхує людину, - на її «погляд», занадто повільного «учасника прогресу».
Відчуття цілісності світу дозволяє позбуватися фрагментарності у ставленні до поняття віри. Замість «віри наукової», «віри релігійної», ..., маємо можливість та підстави спостерігати та казати про наукове, релігійне, побутове, ... у вірі людини.
На відміну від «інтуїції», де щось «падає відкілясь з гори», не завжди у придатному вигляді, в моделі (та з моделлю) потрібне «підіймається із глибин тіла ландшафту», обрій якого охоплює певну сферу «мого» (*) життя, де «я» маю щастя бути дбайливим «садівником», «дизайнером», «хазяїном», тощо (лапки акцентують на частковості, бо не зовсім дизайнер, не лише садівник, ... ). Я люблю «мій» світ, і добре що він не лише мій (тому в лапках), бо разом цікавіше, приємніше і легше дбати про його простори, а відчуття цілісності світу підбадьорює вчитися ставитися до світу як до ландшафту.
(*) «мої» - має значення _не тільки мої_, так само, далі «я» - _не лише я_. Ще, таке написання (коли позбавитися іронії) висвітлює суть ландшафтної моделі, акцентує на важливості особистої участі, незамінності людини у конкретному моменті певного місця світу. «Я» - то замість зрівняльного _ми_, що нівелює, принижує особисту відповідальність - здатність та можливість відповідати на запити буття в життєвих ландшафтах, розгорнутих «від створення світу»... «Я» не заперечує форму _ми_, коли _ми_ не гнітить «я», коли _ми_ не стає однаковими «нотами для одного голосу, по яким змушений завжди горланити увесь хор, аби облегшити участь диригента» ...