Структура світогляду

(в ландшафтній парадигмі) 

   Добре коли цікаве і потрібне можна швидко побачити з усіх боків, з середини, відчути в цілому проекті (науковому, виробничому, учбовому, ...). Зазвичай, то вдається експертам. Освоєні ними засоби, мов красуні на подіумі, допомагають яскраво представити готові вироби. Опереджаючи думки та бажання глядача, річ подається у вдалому ракурсі, миттєво і природно «вигортається», навіть «з рукавами». От воно, усе просто, прямо перед вами: зовні, зсередини, ... Уявіть сцену коли хлопець чи дівчина, з серйозним обличчям, вигортає куртку не з середини, а зовні, та ще й через рукав, занурюючи у середину з боку манжета.

   Вважаєте недоречно залучена безглузда ситуація? ...Чимось подібним, обов'язані постійно займатися люди причетні до освіти та науки. Бо «об'єкт» відділений і віддалений парадигмою від «суб'єкта». Треба миттєво проникати у фахові цілісності, крізь «рукава» предметів (навчальних). Інакше втрачається відчуття цілісності «об'єкту». Важко миттєво повертатися, міцно тримаючи саме необхідне ... Далеко не всім щастить вийти на рівень експертної легкості у поводженні з фаховими речами. Не всі викладацькі програми створюються і використовуються чудесниками. Дивує, як взагалі вдається, деяким щасливцям, зберегти проблиски природної жвавості у освітній сфері ..., хіба що наука їм не дуже заважає.

   Люди з натхненням або під страхом, з подарунками чи примусом, хто як, коли як, академічно вчаться осягати «об'єкти» крізь навчальні предмети. Тобто з маля готуємося до майбутнього справжнього життя, а зараз (продовж багатьох років) «справжнє» знаходиться зовні! Із зовні, напомацки, вчиться школяр, студент, молодий науковець. Із зовні, з «гори», «таємними тропами», «захищений» науковим ступенем и посадою від аудиторії та світу, викладач змушений намагатися проводити «паству» у довгоочікуване «завтра». Де тут формується сталість відчуття висоти моментів пізнання, відчуття власної гідності, відчуття відповідальності, ...? Відчуття сталого особистого знаходження зовні, стосовно «справжнього життя» - то прямий наслідок наукової парадигми, ... та сформованої таким чином світоглядної структури. Усунення цього «наукового вкладу» у відчуження людини, здається, уможливлюється з науковім усвідомленням методологічної потреби, що подібна давно відображеній релігійною філософською думкою як жага повернення «у Едем, до Бога», де поблизу завжди є усе потрібне.

   Пошуки і конструювання відповідної моделі світу не проминули ландшафт. Наочність і простота, а головне можливість перебування людини «всередині ландшафту», різноманіття поверхні та «суцільна консистенція в тілі», привабили дослідників ... (детальніше у розділі «Ландшафт»).

   Для повсякдення, ландшафтна модель світу отримала досить простий вигляд, а користуватися нею набагато легше ніж тригонометрією. Пам'ятаєте, до наявних частин трикутника, при вирішенні практичної задачі, додається відоме, а обчисливши маємо рішення. З ландшафтною моделлю, особисте відчуття цілісності світу допомагає плідно жити ... , та долати прогалини, у конкретному місці ландшафту, вдячного за таке ставлення... «Тригонометричний» приклад можна розглядати і використовувати як окремий випадок вживання ландшафтної моделі. Так саме можна ставитися і до будь-якої попередньої моделі (до будь-якого знання). Отримане нове оновлює світ, оновлюється і світоглядна «структура». Тобто ландшафтна модель є мінімальною базовою формою, здатною охоплювати світ у різних його місцях, в динаміці життя особи. Вживання моделі, при особистому наповненні базової форми змістом, робить її втілення унікальним. Цивілізаційне, у походженні моделі, не віддаляє людину, а навпаки сприяє доланню відчуження. З цим цивілізація мовби починає «розуміти що таке любов» і менш «відособлюється», менш відштовхує людину, - на її «погляд», занадто повільного «учасника прогресу».

   Відчуття цілісності світу дозволяє позбуватися фрагментарності у ставленні до поняття віри. Замість «віри наукової», «віри релігійної», ..., маємо можливість та підстави спостерігати та казати про наукове, релігійне, побутове, ... у вірі людини.

   На відміну від «інтуїції», де щось «падає відкілясь з гори», не завжди у придатному вигляді, в моделі (та з моделлю) потрібне «підіймається із глибин тіла ландшафту», обрій якого охоплює певну сферу «мого» (*) життя, де «я» маю щастя бути дбайливим «садівником», «дизайнером», «хазяїном», тощо (лапки акцентують на частковості, бо не зовсім дизайнер, не лише садівник, ... ). Я люблю «мій» світ, і добре що він не лише мій (тому в лапках), бо разом цікавіше, приємніше і легше дбати про його простори, а відчуття цілісності світу підбадьорює вчитися ставитися до світу як до ландшафту.

(*) «мої» - має значення _не тільки мої_, так само, далі «я» - _не лише я_. Ще, таке написання (коли позбавитися іронії) висвітлює суть ландшафтної моделі, акцентує на важливості особистої участі, незамінності людини у конкретному моменті певного місця світу. «Я» - то замість зрівняльного _ми_, що нівелює, принижує особисту відповідальність - здатність та можливість відповідати на запити буття в життєвих ландшафтах, розгорнутих «від створення світу»... «Я» не заперечує форму _ми_, коли _ми_ не гнітить «я», коли _ми_ не стає однаковими «нотами для одного голосу, по яким змушений завжди горланити увесь хор, аби облегшити участь диригента» ...

Створено за допомогою Webnode
Створіть власний вебсайт безкоштовно! Цей сайт створено з допомогою Webnode. Створіть свій власний сайт безкоштовно вже сьогодні! Розпочати