Віра розуму

    Віра як особиста, групова чи суспільна спрямованість у світі, є проявом особистої, групової, чи суспільної цілісної динаміки (цілісності).

    Протиставлення віри та розуму - плідне лише для означення у пізнавальному моменті.

    «Нерозумна віра» - здатна якось існувати з розумом, у певних ландшафтах, де вона «розумна», але взагалі то «неприємна річ».

    Розум без віри уявити важко. Потрібна хоча б «малесенька віра», інакше розум, напроч позбавлений віри, перестає бути розумним, і «нескінченно» перевіряє теж саме, у тій самій цілісності, де знаходиться - у тому ж часі. Час, для нього ніби зупиняється (про час - у розд. «Ландшафт»).

    Прийнято казати про «релігійну віру», «віру наукову», «віру побутову», ...    В ландшафтній парадигмі доречніше говорити про наукове у вірі, чи то релігійне або побутове у вірі. Суто науковою віра бути не може, бо яка то віра з протиріччями та різноманітністю галузевих надбань, з їхньою динамікою? Суто релігійною віра ніколи не була. Релігійні підґрунтя завжди отримували в себе знання та досвід, які зараз можна віднести до «наукових», «технічних» того часу, і, отримане впливало на релігійні цілісності, що належать цивілізації як і наука але більш «консервативні». Тобто мали можливість глибинного усвідомлення та формування себе «у вічному» і «у мінливому», поряд з іншими релігіями, що зайняли різні місця у світі, допомагаючи дбати про «спасіння души». Нажаль, загалом у цивілізації довгий час такої можливості не було (дбати про «спасіння своєї души»), бо для розвитку інших своїх «частин» повинна була «відштовхуватися» від релігій, «відштовхуватися» від самої себе «минулої». Зараз «скривлення віри» цивілізації починають долатися, і розуму повинно вистачити, у сієї «Особи розумної» (детальніше про «... борги наші ...» у розділі «Бажання та бажане»).