Слово

    Світовідчуття та здатність їх висловити у конкретній ситуації є частковими відображеннями світогляду. Вони ж, поряд з іншими «чинниками», впливають на світогляд в цілісності людини. Покладемо, для себе зараз умовно, що слово у широкому розумінні («слово») - єдиний комунікаційний засіб на смислових просторах світу, а «словесне мерехтіння» не помічатимемо. Тобто «слова» суттєво різняться і за змістом, і за формою, і усі важливі.

    Для комп'ютера, кожної миті, дуже важливе його конкретне машинне слово. Слова різних мов люди дбайливо поміщають у словники, бо слова не виникають абияк, в них життя, з ними життя. Слова, разом з мовою, можуть істотно віддалитися від побутового вжитку, як сталося з латинською мовою, але сама мова досі є не лише «словом» в історії.

    «Словом» називають видатну подію, у певній сфері життя. «Словом» може стати літературний твір, наприклад як «Заповіт» Шевченка [1]. Придивимося уважніше, до кого звертається Тарас Григорович, де і як луна «Заповіт». Порівняймо шкільний аналіз твору та сприйняття віршу в ландшафтній світоглядній парадигмі.

«Аналіз твору Тараса Шевченка "Заповіт" (1845 р.).

Літературний рід: лірика. Жанр: ліричний вірш. Вид лірики: громадянська. Провідний мотив: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства. Віршовий розмір: хорей».

Хорей, то добре, і аналіз підходить для якогось класу, але, зараз, цікавіше інше:

Про які кайдани йдеться?

«... У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спо­нукає співвітчизників скинути із себе кайдани й боротися за краще жит­тя, за волю. ...».

  Невже дорослі вчені люди схильні сприймати «кайдани» не інакше як залізні вироби, призначені для обмеження та примусу? Звісно, ні. Тай відомо багато усяких засобів, окрім металевих.

  У рядку віршу теж відповідні «кайдани». Саме у рядку, а не у вірші, бо твори талановитих майстрів бувають поетичними засобами поглянути у людську вічність та отримати відповідь, чи звернення, як у цьому «випадку». Велич таких джерел змусила навіть радянських ідеологів поважно ставитися до постаті «Кобзаря» (бунтаря Тараса), відносячи її у історичне минуле, та приймаючись «атеїстичними поглядами» Шевченка [2].

Вороги можуть бути різні. «Кров ворожа» - завжди належить одному «ворогу роду людського», які б «борги та гріхи» не передували ворожнечі (детальніше, сучасно про «борги та гріхи», у розділі «Бажання»).

«...Все покину, і полину
До самого Бога
Молитися... а до того
Я не знаю Бога ....»

«Знання Бога», за походженням, у місцях де панує фрагментарність - завідомо фрагментарні, але вони теж «від Бога», і відповідають діючій там світоглядній парадигмі. Наприклад, з'ясувалося, що атеїзм як вчення, з «присутністю Бога через заперечення», може займати своє належне місце серед інших вчень, після життєвих «кульбітів», особистих чи суспільних. Соціально-економічні, політичні «круговерті» з'єднали раніш віддалені утворення, та звільнили неприродно поєднане у житті колишніх «Правдасловів». Нажаль, не всім з нас пощастило скористатися новими можливостями...

То було сіре, «суто розумове», «лінійне» висловлення.

У Тараса - талановито, художньо, чуттєво. Круговерті з людської вічності щільно присутні у рядках віршу, і єднають різні місця твору, ..., водночас презентують ландшафт, у його широкому (філософському) розумінні. Ландшафт як розгорнений художній образ, здатний згорнутися, за особистою участю, у лінію вивчених рядків або навіть у «непомітну», толерантну «точку», чуттєво нерухому, для іншого ландшафту.

  Шевченко отримав художній образ, цілісну динаміку відчуття світу, в певному його місці. Образ, що розкрився з висловленням. Слова рядків віршу зараз допомагають школяру наближатися до того місця - допомагають розгорненню «слова - образу» в житті школяра. Взагалі, присутність образу в життєвих ландшафтах, розгорнутих «від створення світу», дозволяє свідомо використовувати можливість його часткової присутності в ландшафті, що розгортається.

  Менш повна часткова присутність «слова» помітна з використанням однієї назви твору. Зовсім непомітне, для буденного погляду, природне людське «чуттєве абстрагування», з чуттєвим віддаленням від місцевої конкретики задіяних у вірші образів. Що в моделі може виглядати як «повільне» заглиблення образу в тіло життєвого ландшафту конкретної особи. Повільне, від постійної взаємодії з іншими образами у їхній формо-змістовній динаміці. З часом, можливо, і не відразу пригадаєте «шкільний-похований» вірш, не помітите якусь «участь Тараса» у Ваших перемогах, великих та малих. У подоланні різних «кайданів», подоланні «злих місць», подоланні не одноразовому ...

«...Поховайте та вставайте.
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом».
(1845 р.)

Не забудьте пом'янути у колі друзів, серед приємних та дорогих серцю образів. Не забудьте пригадати Тараса з України біля Ісуса із Назарету. Бо не вдасться зрозуміти Ісуса, коли не вдається відчути Тараса. Між ними не можливі «свари». Все те є зовнішнє, частково особисте-наше, з-за наших звичок надмірно захоплюватися чимось або кимось. Воно «засмічує» відчуття, думки, почуття і людські стосунки, країни і церкви, засмічує міста, села і тіла ...

«... - і все те, все
Потроху вітер рознесе,
А ми помолимося Богу
І небагатії, невбогі».
(1860 р.)

«... І небагатії, невбогі» - чому так? Хто є «багатії», «вбогі», що поєднало їх, майже несхожих зовні, коротеньким рядком віршу?

Єднає «вінегрет в головах», у ставленні до багатства, достатку, життя. Ставленні по різні боки від жаданого щастя. Багатство, достаток - наслідок належного ставлення до «Слова» та застосування безлічі «речей-слів» (знань, вмінь, грошей, техніки, ...), що уможливлюється не само пособі. Інакше, ото усе, усі оті образи світу перетворюються у «кайдани». Якоїсь миті стають громіздким тягарем, з купою чи лавиною непотребу ..., і для когось кайданами (у звичному розумінні).

«... Як побачив Ісус, що той засумував, то промовив: «Як тяжко багатим увійти в царство Боже! Бо верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти» ...» (Лк. 18 :24,25).

Кортить назвати Ісуса засновником і першим прибічником ландшафтної моделі та ландшафтної парадигми, ...

Взагалі, «слово» - духовне, коли чутне у належному місце-часі, воно ж толерантне (майже відсутнє, «заколене»), бо «мовчить» у іншому місце-часі.

Деякі тілесні «слова» застигають у тілі паралізованому. Вони постійно «мовчать» або ледь рухаються, на відміну від толерантних слів, що «мовчать» у тілі здоровому в «миті», коли треба «мовчати» .

«Слово» - твердь небесна - і з початку Біблії.

«Слово» (Logos) - Агнець, заколений від закладин світу (Об. 13:8) - і наприкінці Книги.

«Слово» - ...

[1] - Тарас Шевченко - Заповіт (Як умру, то поховайте ...)

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/sh/shevchenko-taras/1097-taras-shevchenko-zapovit-yak-umru-to-pokhovajte   Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

https://ukrlit.org/shevchenko_taras_hryhorovych/zapovit

[2] - Мировоззрение Т. Г. Шевченко: религия и атеизм. Украинский атеистический сайт  https://sotref.com/ateizm/612-url-stati.html